|
Виникла вишивка з любові до рідного краю, усього навколишнього світу, із потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.
Вишивкою здавна оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, верхній одяг - свити, кожухи, сердаки, кептарі, головні убори - очіпки, намітки, хустки. Вишивали не лише одяг, а й інші вироби, необхідні в побуті: рушники, доріжки, скатертини, наволочки тощо (мал. 37).
В Україні дівчата вчилися вишивати з раннього дитинства. Вишитий одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Вишивання було одним із улюблених занять українських жінок. Години вишивання часто супроводжувалися піснями. Кожна місцевість і навіть окремі села мали свої особливі традиції вишивання: перевагу віддавали тому чи іншому кольору, узору, вишивальним швам. Секрети вишивання завжди бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до доньки.
Сьогодні традиції української народної вишивки використовуються при оздобленні сучасного одягу, постільної і столової білизни.
Якщо уважно подивитися на чудові замислуваті узори народних вишивок, то можна побачити гармонійно поєднані між собою трикутники, ромби, круги, прямі чи ломані лінії. Елементи узорів ми сприймаємо як звичайні геометричні чи інші форми. Але для наших давніх предків елементи вишивки були символічним зображенням сонця, землі, води, птахів, людей тощо. На вишивці не було жодного зайвого елемента. Люди не лише зображували ці знаки-символи, а й
|
|
